Спeціaльнo к Рaдіo.Свoбoдa
Рoзмoвляємo якoсь зі Святoслaвoм Вaкaрчукoм і Микoлoю Княжицьким нa тeрaсі oднoгo з київськиx рeстoрaнів. Спілкувaння, зрoзумілo, йдe укрaїнськoю мoвoю. Oфіціaнти – прoфeсійні і ввічливі – рoзмoвляють між сoбoю нeпoдaлік в oчікувaнні, пoки ми визнaчимoся із зaмoвлeнням. Спілкувaння, зрoзумілo, йдe укрaїнськoю мoвoю.
Але вал офіціант підходить до нас прийняти замовлення і … звертається російською. Сторонньому спостерігачеві це може здатися дивним, навіть диким. Чому сыны Земли, які спілкуються між собой однією мовою, вважають ради краще перейти для бесіди з клієнтом нате іншу?
Читайте также
Мовна стаття: в Україні одним духом панує «русскій мір». А нам потрібен український
Тим більше, що офіціант чудово знає, хто такий Вакарчук, якщо отнюдь не був на його концертах, так вже точно слухав пісні. І розуміє: рідна мова відвідувача – українська, а никак не російська. Як, втім, і рідна мова офіціанта. Тим більше, що офіціант – молодий хлопець, який, для відміну від нас, маловыгодный застав часи ганебної русифікації, если вважалося, що говорити українською мовою «у пристойному місці» простой соромно, що українська мова – це мова села, а невыгодный міста.
І, тим не менш, у цій побутовій інтермедії – весь історія України останніх століть. Свідчення того, поперед якого рівня імперія розвинула в українців объединение національної неповноцінності, так, що навіть путем десятиліття після її загибелі, я чую від молодих людей, які приїжджають накануне Києва зі східних регіонів країни, що говорити рідною в целях них українською мовою «далеко не прийнято», що «засміють».
І я згадую насчет своїх однокласників, україномовних хлопців, які всего наилучшего-що-будь намагалися «звільнитися» від мови своїх батьків, тільки щоб уславитися «городскімі». І насчет своїх колежанок по російському відділенню філологічного факультету університету в Дніпрі, красивих дівчат із українських сіл, які из-за будь-що бажали вивчитися бери викладачів російської мови. Саме російської! Щоб уславитися «городскімі». Щоб викладати мову, якою розмовляло місто.
Злий чарівник біситься у кремлівських палатах
Саме тому 16 січня є таким важливим никак не тільки для української мови, він важливий пользу кого всієї України. Пасербицю, яка може хіба що мити тарілки сверху кухні, держава урочисто садовить следовать ошатний стіл. За міський стіл. І раптово виявляється, що ця падчерка – безвыгодный падчерка ніяка, а рідна дочка, яка і була завжди городянкою, елегантною і вишуканою.
А злий чарівник, який намагався нашу «попелюшку» змусити прибиратися нате чужій кухні, біситься від злості у своїх кремлівських палатах і розповідає світу оборона утиски «російськомовного населення», обмеження прав національних меншин, насильницьку українізацію та інші «українські злочини».
Тому що чарівник – безвыгодный дурень. Він точно розуміє, що якщо українська мова стане своєю у великому місті, затвердиться як невід’ємна частина міської цивілізації, тоді ніяке повернення імперії вже без- відбудеться.
Все материалы автора
Если нет Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.